Доступність

     Сприяння доступності допомоги в сфері психічного здоров’я є основним кроком, який влада може зробити для покращення психічного здоров’я населення – як тих людей, які мають розлади у даний час так і тих, хто знаходиться в групі ризику.

   Існує так зване поняття «AAAQ» (Вказане у Загальному Коментарі 14 Комітету з економічних, соціальних і культурних прав, метою якого є допомога країнам у здійсненні статті 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_042)

     Відповідно до пояснень Комітету право на охорону здоров’я (у тому числі і психічне здоров’я) включає наступні взаємопов’язані елементи:

Наявність (Availability) – медичні установи та послуги повинні існувати в достатній кількості.

Доступність (Accessibility), яка полягає у:

–  фізична доступність – установи та служби повинні знаходитись у безпечній фізичній досяжності, особливо для людей з обмеженими можливостями та для осіб з вразливих груп;

– економічна доступність – оплата повинна базуватися на принципі справедливості та доступності для усіх;

– інформаційна доступність – право шукати, отримувати та поширювати інформацію та ідеї стосовно питань здоров’я;

– відсутності дискримінації – заклади охорона здоров’я та послуги повинні бути доступними для всіх, без жодних ознак дискримінації.

Прийнятність (Acceptability) – заклади та послуги повинні відповідати медичній етиці та бути культурально прийнятними та відповідними.

Якість  (Quality) – організація установ та надання послуг повинні бути науково-обґрунтованими та якісними.

Перешкоди або бар’єри

     Бар’єри, які виникають у доступності допомоги в сфері психічного здоров’я – це будь які фізичні, фінансові чи процедурні явища, які перешкоджають людині, що потребує допомоги чи супроводу, отримувати цю послугу.

До бар’єрів або перешкод належать:

• Відсутність цілісної політики та законодавства в сфері психічного здоров’я, яке б сприяло дотриманню прав людей з психічними проблемами

     Недостатньо сформована політика (як загальнодержавна, так і локальна) може призводити до порушень прав людини таких як зловживання, які можуть бути пов’язані з примусовою госпіталізацією та лікуванням, відсутність належної кількості та якості їжі або води, належних умов перебування в медичних закладах чи закладах соціальної опіки, або відсутність належної медичної допомоги.

• Відсутність вишколених працівників сфери охорони психічного здоров’я на первинному рівні надання медичної допомоги, відсутність фахівців та послуг, які базовані в громадах (сommunity based mental health services) відділень та служб (наприклад психосоціальні реабілітаційні програми, служби денного перебування, гуртожитки для осіб з важкими чи хронічними психічними розладами)

     Відсутність кваліфікованих працівників у сфері психічного здоров’я не дозволяє особам з психічними розладами отримати якісну діагностику та лікування, а також допомогу та підтримку.

     Заклади та служби охорони психічного здоров’я часто знаходяться у великих містах, а це означає, що особи, які живуть за межами міст, у сільській місцевості, повинні витрачати ресурси на проїзд та проживання, а також більший час на дорогу до місця надання допомоги.  

     Той факт, що особи, які перебувають в цих установах,  знаходяться далеко від власних громад, свідчить про те, що люди позбавлені можливості спілкування,  турботи та підтримки зі сторони своїх сімей та друзів.

• Нерівномірно сформовані пріоритети

     Уряди витрачають ресурси на великі установи, які надають допомогу невеликій кількості осіб, натомість послуги, які базуються в громадах чи на первинному рівні надання допомоги могли б надавати підтримку та допомогу значно більшій кількості осіб, максимально наближено до місць проживання.

     Багато країн витрачають менше, ніж 1% їх бюджету охорони здоров’я на охорону психічного здоров’я, незважаючи на значні негативні наслідки (burdens)  психічних розладів.

     За даними Міжнародного Медичного Корпусу лише 2,5% загального бюджету, виділеного на охорону здоров’я в Україні, припадає на психічне здоров’я, і більша частина (89%) фінансування спрямована на стаціонарне лікування в сфері охорони психічного здоров’я (Міжнародний Медичний Корпус, вересень 2017).

• Відсутність доступності ліків

     89,3% країн мають “основні переліки лікарських засобів”, які використовуються для закупівлі медикаментів. Але багато людей не мають регулярного доступу до ліків, які можуть бути в наявності лише в психіатричних закладах або в містах. І сама пропозиція чи наявність ліків може бути нестабільною або недостатньою.

• Відсутність медичного страхування, яке б покривало витрати на психічні розлади

     У багатьох країнах психічні розлади не покриваються схемами медичного страхування, тому велика кількість людей не можуть дозволити собі лікування (медикаменти, психотерапія).

• Стигма та дискримінація

     Багато людей з психічними розладами зустрічаються з дискримінацією щодо можливості самостійного проживання, працевлаштування та реалізації своїх можливостей.

Орест Сувало, керівник проектів та програм ІПЗ УКУ

при написанні цих матеріалів використано інформацію WHO та IMC